Звісно, може трапитися й так, що за своїм сенсом безсумнівне, виразне визначення закону підганяє суддю до рішення, яке видається йому несправедливим. Як він має поводитися в такому разі? Ну що ж, суддя, згідно з панівним сьогодні принаймні на європейському континенті розумінням, є насам-перед державним службовцем і як такий буде дотримуватися наказів держави. Той, хто знає організацію судівництва, погодиться, що [судді, подібні до] Маньо навряд чи будуть в осяжний час чимось іншим, ніж курйозом, які б теорії про тлумачення законів не були запропоновані.

Але навіть тут не рекомендується натягувати тятиву надто туго. <…>

Куди ми прийшли б, якби кожний суддя грав у законодавця? Сьогодні ми принаймні знаємо наперед, чого можна очікувати. Що станеться, якщо розповсюдиться вільне правознаходження? Ну що ж, де закон говорить ясно й чітко, там правова певність буде не меншою, ніж тепер, оскільки всупереч ясному й чіткому дослівному тексту закону вирішують, залежно від обставин, обрані швейцарські судді, але, звісно, не призначений службовець. Де ж закон не містить ясного й чіткого визначення: я хочу бачити того, хто насмілився б прогнозувати сьогодні суддівське рішення! Набагато більшу цінність, ніж зв’язаність законом мала б стала юдикатура, опанована ясними засадами. … Та ба, вона може ще більше розквітнути саме у разі вільного правознаходження. Вільне правознаходження веде, само собою зрозуміло, до сталого суддівського права.