У тих випадках, коли необхідно висловлюватися загально, але зробити це правильно неможливо, закон охоплює типові випадки, хоча й не ігнорує можливість помилки. І при цьому він усе одно залишається правильним, адже помилка полягає не в законі і не в законодавці, а в природі речей, оскільки справи практичної сфери мають таку природу від самого початку. Коли закон говорить загально, а виникає випадок, який не підпадає під універсальне формулювання, тоді правильно — у тих випадках, коли законодавець нас підводить і допускає помилку через надмірну спрощеність — виправити цю прогалину, сказати те, що сам законодавець сказав би, якби був присутній, і що він включив би до свого закону, якби знав. Таким чином, справедливе є правомірним і навіть кращим за один із видів правосуддя — не кращим за абсолютну справедливість, але кращим за помилку, яка виникає через абстрактність формулювання. І саме така природа справедливого: це виправлення закону там, де він є недосконалим через свою універсальність.