Якою мірою суддя зв’язаний правом? Чи може він, принаймні за певних умов, вільно знаходити свої рішення або ж всі вони безумовно накреслені йому наперед у параграфах закону? Панівний погляд, а він панує не лише в юристів, але й у самому народі, – припускає, справді, дуже широку зв’язаність. Суддівські рішення мусять бути виведені безпосередньо з якоїсь частини закону і не можуть ні на йоту віддалятися від того, що пропонує закон, – так думають сьогодні, окрім, скажімо, країн англо-американського права, майже всі юристи цивілізованого світу, так думає і народ.

І все ж ця одностайність внутрішньо дещо ламка. Оскільки, якщо ухвалюється рішення, яке зазвичай евфемістично називають «незрозумілим», то ніхто не заспокоюється тим, що рішення ґрунтується безпосередньо на законі, ні юристи, ні народ. Від рішення вимагають до того ж ще й, щоб воно було розумним, щоб воно не було безглуздим. Отже, людина у жодному разі не схильна спокійно миритися з рішенням, яке видається безглуздим, через те, що воно обґрунтоване в якомусь правовому приписі.