У Києво-Могилянській академії презентували нову монографію професора Миколи Козюбри «Практична філософія права». Подія зібрала провідних науковців і практиків. У своєму виступі я поділився враженням від книги, процитував ключові думки про судову правотворчість, тлумачення та пріоритет прав людини.
Посилання:
12 червня 2024 року в музеї Національного університету «Києво-Могилянська академія» відбулася знакова подія для української правової спільноти — презентація нової монографії професора Миколи Козюбри «Практична філософія права».
Зібрання об’єднало друзів, колег, студентів та науковців, які прийшли привітати автора з виходом цієї важливої праці. Зі вступним словом виступили президент НаУКМА Сергій Квіт та декан факультету правничих наук Володимир Венгер.
Своїми роздумами про значення нової монографії поділилися рецензенти — докторка філософських наук, декан факультету гуманітарних наук Марина Ткачук та доктор юридичних наук, професор Михайло Кельман, знаний дослідник теорії права, прав людини та конституціоналізму.
У своєму виступі Микола Козюбра подякував університету та факультету за підтримку і поділився особистими спогадами про шлях у філософії права. За його словами, зацікавлення цією дисципліною почалося ще зі студентських років, коли вона видавалася абстрактною і відірваною від юридичної практики. Але з часом, особливо в роки роботи суддею Конституційного Суду України, професор усвідомив, що саме філософія права дозволяє знайти ціннісне підґрунтя для рішень у найскладніших правових ситуаціях.
«Те, що є в цій книзі, – зазначив автор – процес тривалий, складний, це осмислення, переосмислення того, що було. Ба більше, намагання надати філософії права практичного характеру, світоглядна позиція, напрям пошуку рішень у складних ситуаціях».
У межах заходу я також мав можливість поділитися своїм враженням від монографії, яка справді захоплює глибиною аналізу, філософським підходом і здатністю поєднувати абстракцію з практикою. Це не просто теоретична праця — це світоглядна книга, яка вчить мислити і приймати рішення в умовах складності й невизначеності.
Я процитував кілька фрагментів, які, на мою думку, влучно відображають сутність книги. Один із них стосується судової правотворчості:
«…судова правотворчість – це не анамалія, а іманентна властивість правосуддя, яка хоч і має свої межі…, проте вилученою з діяльності суду бути не може, оскільки закладена в самій природі правосуддя» (стор. 297).
Це глибоке твердження підкреслює, що в умовах конкуренції норм, прогалин у законі чи складних обставин саме суд має знаходити ціннісно орієнтоване рішення, яке формує право.
Інша цитата розкриває філософську природу тлумачення:
«…будь-яке юридичне тлумачення – це синтез здобутого із тексту закону (чи іншого нормативного акта) матеріалу та власного суб’єктивно-творчого ставлення до нього інтерпретатора. У тлумаченні відображаються його знання, життєвий і професійний досвід, стиль мислення, зрештою – мистецька майстерність.
Подібно до акторів чи музикантів, що мають безліч способів зіграти п’єсу чи музичний твір у власній інтерпретації (обробці, аранжуванні), які не завжди точно відтворюють авторський текст, суб’єкти тлумачення – “правові актори” також зазвичай “грають п’єсу закону” більшою чи меншою мірою відмінно від його буквального тексту, яким його написав законодавець. Головне полягає у тому, щоб така гра “правових акторів” не порушувала загальної гармонії права, тобто узгоджувалася з “музикою” правової системи – її цінностями та ідеалами» (стор. 300).
Цей образ “правового актора”, який виконує “п’єсу закону”, дозволяє глибше зрозуміти, чому одна й та сама норма може по-різному “звучати” в різних рішеннях — і чому так важливо зберігати гармонію з цінностями правової системи.
Третя згадана мною цитата стосується дилеми між принципом поділу влади та захистом прав людини:
«Права людини – це і є той базовий критерій – орієнтир, який визначає межі судового тлумачення і судової правотворчості» (стор. 308).
Це — не лише теоретичне твердження, а й практичний дороговказ для судді, який стоїть перед складним вибором у конкретній справі.
Монографія побудована як жива інтелектуальна розмова, що не лише збагачує читача, а й спонукає до самостійного осмислення природи права. Як слушно зауважив у своїй рецензії професор Михайло Кельман, ця книга «спонукає ще раз замислитися над низкою складних питань, пов’язаних з осягненням багатовимірної, суперечливої і все ще утаємниченої природи права». У нинішніх умовах, коли право має виконувати не тільки регулятивну, а й захисну функцію, подібні праці набувають виняткової актуальності.
Тому презентація стала не лише подією для академічної спільноти, а й ще одним підтвердженням важливості філософського осмислення права як світоглядного інструменту для сучасного юриста.
