Judge Mazur

суддів М. В. Мазура, О. В. Кривенди, С. Ю. Мартєва
до постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2025 року

справа № 990/72/25
провадження № 11-125заі25

Суть питання

1. 24.02.2025 ОСОБА_1 через свого представника – адвоката Кравця Р. Ю. звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі – Касаційний адміністративний суд) як суду першої інстанції з позовом до Верховної Ради України, у якому просила визнати протиправною та нечинною Постанову Верховної Ради України «Про перейменування окремих населених пунктів та районів» від 19.09.2024 № 3984-ІХ (далі – Постанова № 3984-ІХ) у частині перейменування селища Березине Одеської області на селище Соборне.

2. Касаційний адміністративний суд ухвалою від 26.02.2025 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) відмовив у відкритті провадження, оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

3. Не погодившись із таким судовим рішенням, представник ОСОБА_1 – адвокат Кравець Р. Ю. подав до Великої Палати Верховного Суду (далі – Велика Палата) апеляційну скаргу.

4. Не погодившись із таким судовим рішенням, представник ОСОБА_1 – адвокат Кравець Р. Ю. подав до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що позивачка при зверненні до суду з позовом оскаржувала Постанову № 3984-ІХ з підстав порушення встановленої законом процедури її прийняття, а не з підстав її неконституційності, що, зважаючи на Рішення Конституційного Суду України від 12.07.2000 у справі № 99-рп/2000 не підпадає під контроль конституційної юрисдикції.

5. Однак Велика Палата погодилась з висновком суду першої інстанції про те, що цей позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки, на переконання Великої Палати, поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в контексті ч. 3 ст. 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів і які взагалі не підлягають судовому розгляду.

6. Тож за результатами розгляду апеляційної скаргиВелика Палата дійшла висновку, що предмет позову у цій справі не підпадає під контроль суду адміністративної юрисдикції.

Мотиви окремої думки

7. Ми не поділяємо таку позицію Великої Палати з наступних причин.

8. Пунктом 1 ч. 1 ст. 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

9. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (п. 1 ч. 2 ст. 2 КАС України).

10. Статтею 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

11. Водночас ч. 2 ст. 19 КАС України встановлено застереження у вигляді того, що у порядку адміністративного судочинства не можуть бути розглянуті спори щодо визнання протиправними та скасування нормативно-правових та індивідуальних актів суб`єктів владних повноважень, розгляд яких віднесено до конституційної юрисдикції.

12. Відповідно до ч. 4 ст. 22 КАС України, Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні, у тому числі, справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України.

13. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України визначені ст. 266 КАС України, правила якої поширюються на розгляд адміністративних справ щодо, зокрема, законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України.

14. Таким чином, з наведеного слідує, що чинним законодавством України передбачено право кожної особи оскаржити в порядку адміністративного судочинства акти, які приймаються Верховного Радою України.

15. У цій справі позивачка оспорювала чинність Постанови Верховної Ради України від 19 вересня 2024 року № 3984-ІХ з підстав її невідповідності Закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики та деколонізацію топонімів», Закону України «Про порядок вирішення окремих питань адміністративно-територіального устрою», Закону України «Про Комітет Верховної Ради України», Закону України «Про Регламент Верховної Ради України», Закону України «Про місцеве самоврядування». При цьому стороною позивача жодного разу не було згадано ані прямо, ані побічно, що оскаржувана постанова не відповідає положенням Конституції України.

16. Тож, можна погодитись з аргументами апеляційної скарги представника позивачки, який вказував на те, що у разі оскарження відповідною особою Постанови Верховної Ради України, в тому числі з підстав недотримання Верховною Радою України процедури її прийняття, встановленої Законом України «Про Регламент Верховної ради України» та Закону України «Про Комітети Верховної Ради України», така справа підсудна саме адміністративним судам, а не Конституційному Суду України.