16 жовтня 2025 року ЄСПЛ у справі «М.С.Л., ТОВ проти України» встановив порушення статті 1 Протоколу №1 та статті 13 Конвенції: суди не здійснили належної перевірки наявності достатніх фактичних підстав для накладення санкцій на компанію, зареєстровану в Україні Публікація містить також нагадування про мою окрему думку в цій справі, яка наперед акцентувала на необхідності реального судового контролю у сфері застосування санкцій.
Посилання:
16 жовтня 2025 року Європейський суд з прав людини (далі – Суд) ухвалив рішення у справі «М.С.Л., ТОВ проти України» (заява № 18049/18), яким частково задовольнив заяву компанії-заявника.
ЄСПЛ встановив порушення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції у частині замороження активів компанії на підставі Указу Президента України № 549/2015, а також порушення статті 13 Конвенції через відсутність ефективного засобу юридичного захисту в обставинах цієї справи.
ЄСПЛ визнав неприйнятними скарги, що стосувалися подальших Указів Президента України № 467/2016 та № 133/2017, через добровільну відмову компанії-заявника від позовів у відповідних національних провадженнях, та не присудив жодної грошової компенсації.
Обставини справи
Заявником у справі є ТОВ «M.S.L.», зареєстроване в Україні, яке було великим оператором державних лотерей.
У період з 2015 по 2017 роки щодо компанії-заявника були застосовані персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) відповідно до Закону України «Про санкції» від 14 серпня 2014 року, запроваджені рішеннями Ради національної безпеки і оборони України (РНБО), ухваленими в 2015, 2016 та 2017 роках, і введені в дію Указами Президента України №549/2015, №467/2016 і №133/2017.
Зазначеними рішеннями до компанії-заявника були застосовані такі обмеження як блокування активів (тимчасове обмеження права користування і розпорядження майном), запобігання відтоку капіталу, зупинення виконання фінансових зобов’язань, валютні обмеження та інші заходи.
Підставою для застосування санкцій стали матеріали Служби безпеки України (далі – СБУ), щодо здійснення діяльності під контролем нерезидентів, участь у схемах легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, організація азартних ігор під виглядом лотерей та ухилення від сплати податків. За висновками СБУ, така діяльність створювала потенційні загрози національним інтересам і безпеці України. У поданні СБУ до РНБО згадувалося про можливий вплив та афіляцію компанії-заявника з російською бізнес-групою «Альфа Груп», яка, за оперативною інформацією, могла мати економічний інтерес у структурі володіння активами М.С.Л., ТОВ у попередні роки. Ці відомості були враховані як фактор ризику, однак не підтверджували юридичний контроль з боку російських осіб. За наданими витягами з реєстру, на момент виникнення спірних правовідносин компанія-заявник перебувала під контролем нерезидента – компанії «Evolot Limited» (Кіпр), кінцевим бенефіціарним власником якої був громадянин Кіпру.
Розглядаючи позов компанії-заявника на національному півні, Верховний Суд визнав, що санкції були застосовані у межах дискреційних повноважень РНБО та Президента України. Верховний Суд зазначив, що судовий контроль у таких справах є обмеженим: суди не можуть переоцінювати висновки Президента щодо реальності загроз національній безпеці, але можуть перевіряти дотримання меж дискреції та процедури накладення санкцій. Верховний Суд відмовився від перевірки обґрунтованості фактичних звинувачень СБУ проти компанії, вказавши, що це виходить за межі судового контролю та належить до виключної компетенції РНБО.
Ключові висновки ЄСПЛ
ЄСПЛ зазначив, що застосовані санкції у вигляді замороження активів становили форму контролю за використанням майна в інтересах суспільства, допустиму відповідно до пункту 2 статті 1 Першого Протоколу до Конвенції.
ЄСПЛ погодився, що широкі формулювання Закону про санкції можуть бути виправдані в контексті надзвичайних загроз національній безпеці, з якими Україна стикнулася. Водночас національні рішення (рішення РНБО), якими фактично реалізуються положення Закону про санкції, не містили індивідуалізованих підстав застосування санкцій до компанії-заявника, а суди обмежилися формальною перевіркою дотримання процедури без аналізу достатності фактичних підстав, зокрема інформації Служби безпеки України.
Через брак таких процесуальних гарантій ЄСПЛ визнав порушенням статті 1 Протоколу № 1.
Щодо статті 13 Конвенції Суд дійшов висновку, що в обставинах конкретної справи ефективного засобу юридичного захисту не було, оскільки провадження тривало понад шість років і не забезпечило змістовної перевірки підстав застосування санкцій. Водночас ЄСПЛ прямо визнав, що у принципі національний судовий перегляд санкцій може бути ефективним, якщо він здійснюється у розумний строк і передбачає оцінку фактичної бази.
Скарги за статтею 6 Конвенції Суд розглядати окремо не став, дійшовши висновку, що головні процесуальні питання охоплюються розглядом за статтями 1 Першого Протоколу і 13 Конвенції.
Окрема думка, що передбачила це рішення
У цій справі, коли вона ще розглядалася Великою Палатою Верховного Сулу я мав окрему думку, де наголошував на тощо, що навіть за умов широкої дискреції Президента України та інших уповноважених органів у питаннях національної безпеки суди повинні перевіряти не лише формальні аспекти процедури, а й обґрунтованість застосування персональних санкцій у конкретній справі, аби виключити свавілля.
Ключові акценти моєї позиції були такими:
- Обов’язок повноцінного судового контролю. Суд має оцінювати, чи були санкції введені «згідно із законом», чи переслідували вони легітимну мету, і чи були вони «необхідними в демократичному суспільстві» — саме так, як це робить ЄСПЛ у триступеневому тесті.
- Перевірка не лише указу, а й підстав. Предметом перевірки є указ Президента про введення в дію рішення РНБО, але суд має право і обов’язок оцінити матеріали СБУ/РНБО, що стали підставою для санкцій, на предмет достатності та релевантності.
- Санкції не повинні підміняти «звичайні» процедури, включно з кримінальною відповідальністю. До фізичних і юридичних осіб, які перебувають під юрисдикцією України, як правило, мають застосовуватися ординарні юридичні інструменти (ліцензування/контроль, податкові та кримінальні процедури), а не санкції, оскільки це знижує рівень процесуальних гарантій.
Цю окрему думку, я завершив такими словами:
Я цілком усвідомлюю наскільки чутливим може бути питання про застосування санкцій, особливо в сьогоднішніх умовах, коли ми маємо протистояти збройній агресії Росії, протидіяти корупції та іншим зловживанням, обсяги яких досі вражають, але під час застосування санкцій важливо дотримуватися суворих міжнародних стандартів у галузі прав людини, адже, по-перше, це єдиний можливий шлях до побудови в Україні сталого демократичного суспільства, а по-друге, я б не хотів через кілька років побачити десятки чи сотні рішень ЄСПЛ проти України щодо необґрунтованого застосування санкцій, за якими потрібно буде виплачувати мільйони чи мільярди євро компенсацій.
Одна відповідь до “ЄСПЛ визнав порушення ст. 1 Протоколу №1 і ст. 13 Конвенції з прав людини у справі про санкції”
[…] 16.10.2025 ЄСПЛ встановив у цій справі порушення статті 1 Пр… у зв’язку з тим, що суди не здійснили належної […]