Judge Mazur

судді М. В. Мазура до постанови
Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2024 року

справа № 826/2325/13-а
провадження № 11-159зва24

Вступ

1.  14 листопада 2024 року у справі № 826/2325/13-а Велика Палата Верховного Суду за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 (далі – Позивач, а також Заявник) про перегляд за виключними обставинами ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 лютого 2013 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2013 року та ухвали Вищого адміністративного суду України від 30 серпня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Печерського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві про визнання дій протиправними постановила ухвалу, якою відмовила у задоволенні вказаної заяви.

2.  Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) у своєму рішенні (далі – Рішення) констатував порушення конвенційних приписів через відсутність в українському законодавстві норм, які б регулювали проведення мирних демонстрацій, а також, що позивач не мав у своєму розпорядженні ефективного засобу юридичного захисту.

3.  Крім того Велика палата Верховного Суду виснувала, що рішення національних судів, які були постановлені чи ухвалі у справі №826/2325/13-а, ні прямо, ні опосередковано не були предметом дослідження, коли ЄСПЛ виносив своє Рішення і встановлені у Рішенні порушення Україною правил Конвенції стосувалися інших справ, де стороною теж є ОСОБА_1 .

4.  На жаль, я не можу погодитись із таким висновком більшості суддів.

Обставини справи і стислий виклад рішення Європейського суду з прав людини

5.  Щочетверга з 2006 до 2012 року ОСОБА_1 проводив мирні зібрання перед Національним банком України. 02 лютого і 15 жовтня 2012 року позивач повідомляв Київську міську державну адміністрацію про намір провести мирне зібрання перед Національним банком України у зв`язку з протестом проти, як стверджувалося, неефективного розслідування кримінальної справи щодо посадової особи Національного банку України та проти стверджуваних незаконних дій працівників міліції стосовно бізнесу заявника.

6.  29 жовтня 2012 року Окружний адміністративний суд м. Києва, посилаючись на ст. 182 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив обмеження на мирні зібрання, які громадські організації мали намір провести перед Національним банком України у період з 30 жовтня до 31 грудня 2012 року.

7.  01 та 08 листопада 2012 року Заявник у супроводі групи людей прибув до Національного банку України з наміром провести звичайне щочетвергове мирне зібрання. Працівники міліції розігнали демонстрантів, посилаючись на постанову від 29 жовтня 2012 року. Крім того працівники міліції склали щодо Заявника протокол про адміністративне правопорушення за ст. 185-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КупАП) (порушення порядку організації та проведення масових заходів), але суди звільнили його від адміністративної відповідальності, встановивши, що він не порушував законодавства і постанова від 29 жовтня 2012 року до нього не застосовувалася.

8.  У лютому 2013 року заявник ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Печерського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві (далі – Печерського РУ ГУ МВС України у м. Києві), в якому просив визнати протиправними дії Печерського РУ ГУ МВС України у м. Києві:

• щодо перешкоджання йому з використанням сили провадити мирні мітинги 01 та 08 листопада 2012 року на вул. Інститутській, 9, біля будівлі Національного банку України;

• щодо затримання Позивача 01 та 08 листопада 2012 року на вул. Інститутській, 9, біля будівлі Національного банку України, примусового доставлення його 01 та 08 листопада 2012 року до Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві, складання протоколів про затримання та про скоєння адміністративного правопорушення за частиною 2 ст. 185-1 КупАП та примусового доставлення його 01 та 08 листопада 2012 року до Печерського районного суду м. Києва.

9.  Окружний адміністративний суд м. Києва ухвалою від 27 лютого 2013 року повернув Позивачу позовну заяву з підстав, що останній фактично оскаржує дії відповідача про притягнення його до адміністративної відповідальності, тобто з питання, що не належить до підсудності цього суду, а є предметом розгляду місцевих загальних судів, як адміністративних.

10.  Не погодившись з таким рішенням, Позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 31 липня 2013 року відмовив ОСОБА_1 у задоволенні апеляційної скарги, залишивши ухвалу суду першої інстанції без змін.

11.  Вищий адміністративний Суд України, у свою чергу, відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою Позивача на згадані вище ухвали судів першої та апеляційної інстанцій.

12.   ОСОБА_1 звернувся із заявою до Європейського суду з прав людини, який 27 червня 2024 року виніс рішення у справі «Цімейко проти України» («TSIMEYKO v. UKRAINE», заява № 32960/13).

13.  При цьому «Заявник скаржився, посилаючись на ст. 11 Конвенції, на перешкоджання йому у проведенні публічних заходів перед Центральною виборчою комісією 29 жовтня 2012 року та перед Центральним банком України 01 та 08 листопада 2012 року, а також з 06 грудня 2012 року до 31 березня 2013 року. Він також скаржився за цим же положенням, що постанова суду від 28 лютого 2013 року обмежила право на проведення усіх мирних зібрань перед Генеральною прокуратурою України. Заявник також скаржився, що він не мав ефективного засобу юридичного захисту у зв`язку із зазначеними скаргами (стаття 13 Конвенції)» (§ 18 Рішення ЄСПЛ)

14.  ЄСПЛ у своєму рішенні визнав неприйнятними скарги стосовно постанови від 28 лютого 2013 року, а решту скарг у заяві – прийнятними, та постановив, що було порушено статтю 11 та статтю 13 Конвенції.

15.  Щодо подій, які відбулися 29 жовтня, 01 та 08 листопада 2012 року, ЄСПЛ зауважив:

«23. що 29 жовтня 2012 року працівники міліції заборонили Заявнику провести мирне зібрання, посилаючись на загальне обмеження проведення масових заходів, встановлене постановою суду від 27 жовтня 2012 року. 01 та 08 листопада 2012 року, посилаючись на постанову суду від 29 жовтня 2012 року, працівники міліції розігнали мирні зібрання заявника перед Національним банком України.

24. Пізніше працівники міліції висунули Заявнику обвинувачення у вчиненні адміністративних правопорушень у зв`язку з подіями 29 жовтня, 01 і 08 листопада 2012 року, але суди звільнили його від адміністративної відповідальності, зазначивши, що він не порушив законодавства.

25. Цього достатньо для висновку Суду, що дії працівників міліції 29 жовтня, 01 та 08 листопада 2012 року не ґрунтувалися на законодавстві у розумінні пункту 2 статті 11 Конвенції і було порушено це положення» (§§ 23-25 Рішення ЄСПЛ).

Мотиви окремої думки

16.  У даній справі Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Печерського РУ ГУ МВС України у м. Києві про визнання протиправними дій протиправними дії Печерського РУ ГУ МВС України у м. Києві щодо перешкоджання йому з використанням сили провадити мирні зібрання 01 та 08 листопада 2012 року на вул. Інститутській, 9, біля будівлі Національного банку України, щодо затримання позивача 01 та 08 листопада 2012 року на вул. Інститутській, 9, біля будівлі Національного банку України, примусового доставлення його 01 та 08 листопада 2012 року до Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві, складання протоколів про затримання та про скоєння адміністративного правопорушення за частиною 2 ст. 185-1 КупАП та примусового доставлення його 01 та 08 листопада 2012 року до Печерського районного суду м. Києва.

17.  Однак суд першої інстанції повернув позовну заяву з посиланням на те, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам. При цьому суд вважав, що «позивач фактично оскаржує дії відповідача щодо притягнення його до адміністративної відповідальності, суд приходить до висновку, що дана адміністративна справа не підсудна Окружному адміністративному суду міста Києва». З таким рішення погодились суди вищих інстанцій, які переглядали цю ухвалу.

18.  При цьому ні суд першої інстанції, який повернув позов, ні суди, які розглядали скарги на це рішення, не звернули уваги на той факт, що Позивач, серед іншого, оскаржував дії працівників міліції щодо перешкоджання йому із застосуванням сили в проведенні мирних зібрань, а також те, що він був звільнений судами від адміністративної відповідальності, оскільки він не порушував законодавства. Це було одним із аспектів порушення ст. 11 Конвенції, встановленого ЄСПЛ.

19.  Велика Палата Верховного Суду, переглядаючи судові рішення у зв`язку з встановленням порушення прав і свобод людини ЄСПЛ, виходила з того, що у даній справі порушення конвенційних приписів полягало насамперед у тому, що українське законодавство не має норм, які б регулювали проведення мирних демонстрацій, а також що Позивач не мав у своєму розпорядженні ефективного засобу юридичного захисту. Але поза увагою Великої Палати Верховного Суду залишився висновок ЄСПЛ про те, що «дії працівників міліції 29 жовтня, 01 та 08 листопада 2012 року не ґрунтувалися на законодавстві у розумінні пункту 2 статті 11 Конвенції і було порушено це положення».

20.  За таких обставин, вважаю, що скасування ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 лютого 2013 року (та подальших рішень судів вищих інстанцій) становило б належний індивідуальний засіб, спрямований на відновлення прав заявника.