Під час експертної дискусії суддя Верховного Суду Микола Мазур окреслив ключові проблеми доказування у справах про воєнні злочини, серед яких: проблема належної ідентифікації обвинувачених, емоційна залученість vs неупередженість суду, ризики майбутніх рішень ЄСПЛ тощо.
Посилання:
6 березня 2024 року відбулася дискусія, присвячена проблемам доказування у справах про воєнні злочини. Модераторкою заходу виступила адвокатка та правозахисниця Лариса Денисенко. Учасниками стали представники різних юридичних професій: прокурори, адвокати та судді.
Обговорення торкалося одного з ключових аспектів кримінального провадження — перевірки, оцінки та допустимості доказів у справах щодо воєнних злочинів. У центрі уваги були особливості, що вирізняють ці провадження з-поміж інших кримінальних справ: новизна категорії, складність кваліфікації, специфіка доказування, зокрема — у процесах in absentia.
У своєму виступі Микола Мазур наголосив, що поява значної кількості проваджень за ст. 438 КК України після 2022 року стала викликом для всієї системи правосуддя. Судді, прокурори, адвокати та слідчі зіштовхнулися з необхідністю працювати з новими типами складів злочину, які раніше не мали напрацьованої судової практики.
Особливу увагу суддя звернув на потребу правильної оцінки доказів у ситуації, коли обвинувачення підтверджується непрямими, нерідко — новітніми цифровими доказами з відкритих джерел. Він підкреслив, що доказування має відповідати високим стандартам, з огляду не лише на внутрішнє законодавство, а й на можливу подальшу перевірку з боку ЄСПЛ:
«Ми маємо судити, керуючись не емоціями, а правом. Це особливо важливо в умовах війни, коли емоційне залучення торкається кожного з нас. Інакше ми ризикуємо мати негативні висновки міжнародних судів і, зрештою, сплачувати компенсації воєнним злочинцям».
Окремо обговорювалася складність установлення особи обвинуваченого за відсутності його участі у процесі. Микола Мазур підкреслив: доведення факту вчинення злочину недостатньо — критично важливо прив’язати до діяння конкретну особу. Він навів приклад з хорватської практики, коли через роки після засудження особа заявила, що взагалі не була на місці події, й змогла знайти свідків на підтвердження цього.
«Якщо ми нехтуватимемо стандартами ідентифікації особи зараз, ми дамо підстави для оскарження вироків у майбутньому».
Серед інших важливих тез: значення незалежності суду в умовах війни, моральна дилема, яка постає перед суддями, коли йдеться про обвинувачених у жорстоких злочинах, а також позитивна тенденція до поступового зростання якості судових рішень у цій категорії справ.
Микола Мазур також підтримав ідею прозорості в правосудді та публічності судових рішень:
«Наші вироки мають бути відкритими для суспільства та міжнародної спільноти. І ці вироки мають витримати будь-яку перевірку».
Дискусія стала черговим кроком у спільному русі до підвищення стандартів доказування у справах про міжнародні злочини та зміцнення довіри до української системи правосуддя.
