Judge Mazur

Мазур М. В.,
кандидат юридичних наук, доцент,
суддя Верховного Суду

КРИМІНАЛЬНІ ПРОВАДЖЕННЯ ЩОДО ВОЄННИХ ЗЛОЧИНІВ
ЗА ПРОЦЕДУРОЮ IN ABSENTIA:
КЛЮЧОВІ ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

За даними Офісу Генерального прокурора станом на 01.12.2023 правоохоронними органами зафіксовано понад 111 тис воєнних злочинів, вчинених від початку повномасштабного вторгнення РФ військовослужбовцями чи іншими представниками країни-агресора [1]. За цей же період у Єдиному реєстрі судових рішень на даний час опубліковано близько 50 вироків за ст 438 КК, переважна більшість з яких постановлена за результатами спеціального судового провадження, яке здійснювалося за відсутності обвинуваченого (in absentia).

Наведені дані дають можливість спрогнозувати, що в найближчі роки на розгляд судів можуть надійти тисячі, десятки чи навіть сотні тисяч кримінальних проваджень щодо воєнних злочинів, які розглядатимуться здебільшого за процедурою in absentia.

З одного боку, необхідність застосування такої процедури пов’язана із гострим суспільним запитом на справедливість (наші громадяни мають бачити, що всі ці десятки, сотні тисяч жахливих злочинів не залишаться безкарними) та потребами забезпечення належної оперативності та ефективності кримінального провадження (велика кількість злочинів, які часто не є простими з точки зору доказування, в сукупності вимагає залучення величезних ресурсів для розслідування та судового розгляду, у зв’язку з чим такі справи мають
розглядатися судами по мірі завершення досудового розслідування, щоб розумно розподілити ці ресурси в часі та уникнути накопичення такої кількості нерозглянутих справ, яка утворить «снігову лавину»; до того ж, значні затримки із розслідуванням та розглядом кримінальних проваджень збільшуватимуть ризики втрати доказів). З іншого боку, судовий розгляд кримінальних проваджень за процедурою in absentia має суттєвий недолік, пов’язаний власне з відсутністю обвинуваченого, що із неминучістю призводить до певного обмеження змагальності процедури та прав обвинуваченого, який не може висловити та відстоювати свою версію подій у суді, та, відповідно, несе ризики заниження стандарту доведення винуватості.

Однак чому ми взагалі маємо перейматися правами воєнних злочинців і стандартами доведення їх винуватості?

У першу чергу така необхідність очевидно обумовлена демократичними цінностями, які український народ виборює безмежно дорогою ціною життів захисників і мирних громадян, а також міжнародно-правовими зобов’язаннями та конституційними вимогами щодо права на справедливий суд.

Однак окрім цього є також суто практична причина, яка полягає в потребі запобігти можливості подачі масових скарг засуджених російських воєнних злочинців до ЄСПЛ, адже країна-агресор цілком може спробувати відкрити проти України новий фронт – юридичний (нагадаю, що денонсація Росією Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод (далі – Конвенція) не перешкоджає можливості російських громадян подавати скарги проти країн, для яких вона є обов’язковою).

Дві справи, розглянуті ЄСПЛ, наочно демонструють потенційні ризики, пов’язані із засудженням воєнних злочинців за процедурою in absentia.

Справа «Санадер проти Хорватії» [2] стосувалася кримінальної справи, порушеної хорватською поліцією проти заявника в листопаді 1991 р за фактом розстрілу сербськими воєнізованими формуваннями у вересні 1991 р. двадцяти семи військовополонених у м. Петріня, двадцять два з яких було вбито та п’ятьох тяжко поранено. У листопаді 1992 р. прокуратура звернулася до суду з проханням про заочне засудження заявника та інших обвинувачених, які проживали на окупованій території Хорватії, оскільки вони були недоступні хорватським органам влади. У січні 1993 р. суд першої інстанції засудив заявника, але у травні 1995 р. Верховний Суд Хорватії скасував це
рішення суду, оскільки воно не було достатньо обґрунтованим. У березні 1999 р. після нового розгляду суд першої інстанції визнав заявника винним та засудив його до двадцяти років позбавлення волі. Цей вирок в частині засудження заявника був залишений без змін Верховним Судом Хорватії у 2000 р. У листопаді 2009 р. Санадер звернувся до районного суду з проханням поновити провадження у справі на тій підставі, що він дізнався про вирок лише у грудні 2008 р. і що він не вчиняв злочину, про який йдеться. Після перевірки
його заяви у 2010 р. суд відхилив клопотання заявника головним чином на тій підставі, що останній проживав у Сербії і був недоступний для хорватських судових органів, а тому не міг посилатися на положення закону про автоматичне відновлення провадження. У 2015 році ЄСПЛ ухвалив своє рішення, яким встановив порушення п. 1 ст. 6 Конвенції та присудив на користь Санадера 4 000 євро як відшкодування моральної шкоди та 2 500 євро як відшкодування процесуальних витрат, які були виплачені Хорватією (разом із
відсотками за прострочення) у листопаді 2015 р. [3].

Справа «Поздер проти Хорватії» [4] стосувалася кримінальної справи, порушеної у 1992 р. за фактом вбивства великої кількості цивільних осіб 18.11.1991 в м. Шкабрня. У липні 1993 р. заявник був затриманий хорватською владою. Слідчий суддя допитав заявника щодо цих подій, але останній заперечував свою вину. Також слідчий суддя у присутності заявника та його захисника заслухав свідка, котра пояснила, що бачила Поздера в одній із груп, сформованих сербськими воєнізованими формуваннями, під час вбивств цивільних осіб у м. Шкабрня. Однак у грудні 1993 р. заявника звільнили з-під варти у зв’язку з обміном військовополонених. У грудні 1995 р. Поздер був заочно засуджений до двадцяти років позбавлення волі. У 2012 р. він подав до хорватського суду заяви про відновлення провадження у справі. У 2013 р. хорватський суд відхилив ці клопотання, оскільки вони не містили нових фактів, а сам заявник не перебував на території Хорватії. У 2022 р. ЄСПЛ встановив порушення пунктів 1 і 3 (с) ст. 6 Конвенції та присудив на користь Поздера 4 000 євро як відшкодування моральної шкоди та 2 000 євро як відшкодування процесуальних витрат, які були виплачені Хорватією в тому ж році [5].

Таким чином, в обох наведених справах особи, засуджені хорватськими судами як воєнні злочинці, ніколи не відбували покарання, але через багато років після засудження отримали від Хорватії грошову компенсацію.

Чи так має виглядати справедливість, коли мова йде про воєнні злочини?

Переконаний, що ні. Але прецедент вже існує, а отже кількість скарг воєнних злочинців до ЄСПЛ проти України (на відміну від Хорватії) може не обмежитися двома.

Саме тому ми повинні враховувати ці ризики вже зараз і наполегливо працювати над удосконаленням національного процесуального законодавства, слідчої, прокурорської та судової практики щодо застосування процедур спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження (in absentia) для того, щоб десятки (а в майбутньому можливо сотні чи тисячі) вироків щодо воєнних злочинців замість реального покарання останніх не перетворилися на десятки, сотні тисяч або мільйони євро виплачених їм компенсацій.

Хоча в обох зазначених вище справах проведення судового розгляду за відсутності заявників само по собі не суперечило ст 6 Конвенції, ЄСПЛ розглянув питання про те, чи ухилялися заявники від правосуддя або відмовилися від свого права бути присутніми на судовому засіданні, та якщо ні, то чи надавало їм національне законодавство з достатньою впевненістю можливість отримати новий розгляд висунутих проти них обвинувачень у їх присутності та з належним дотриманням їх права на захист.

ЄСПЛ виходив із того, що в справі Санадера не було доведено, що він знав про своє кримінальне переслідування та про висунуті проти нього обвинувачення або що він намагався ухилитися від судового розгляду чи беззастережно відмовився від свого права з’явитися в суді. Водночас у справі Поздера ЄСПЛ відзначив, що заявник повинен був мати певні знання про кримінальне провадження щодо нього, однак немає жодних доказів того, що його після обміну як військовополоненого коли-небудь повідомляли про триваюче провадження проти нього, що йому вручали обвинувальний акт або повістки на судові засідання, або що хорватські органи влади будь-яким чином інформували його про те, що провадження проти нього триває або що він повинен повідомити їм нову адресу, за якою йому можуть бути вручені судові повістки.

За таких обставин в обох справах ЄСПЛ вважав, що заявники мали право ініціювати новий судовий розгляд кримінальних справ, тому рішення хорватських судів, які відмовили в задоволенні відповідних клопотань заявників, призвели до порушення статті 6 Конвенції.

Отже, сьогодні доцільно внести зміни до КПК, удосконаливши процедури повідомлення підозрюваних (обвинувачених) про здійснення щодо них кримінального провадження, оголошену підозру, висунуте обвинувачення та судовий розгляд, а також передбачивши особливу процедуру нового розгляду кримінального провадження за заявою засудженого, який був відсутній під час судового розгляду.

Не очікуючи цих законодавчих змін Офісу Генерального прокурора доцільно розробити та затвердити методичні рекомендації для прокурорів щодо порядку повідомлення підозрюваних (у тому числі тих, які передаються на обмін військовополонених) про здійснення кримінального провадження та про подальший судовий розгляд.

Слідчі судді, суди при ухваленні рішень про здійснення спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження (in absentia) мають належним чином перевіряти наявність підстав для цього. Під час судового розгляду кримінальних проваджень за процедурою in absentia щодо воєнних злочинів суди мають дотримуватися такого ж високого стандарту доведення винуватості поза розумним сумнівом, як і в будь-якому іншому кримінальному провадженні, де обвинувачений бере участь.

У разі апеляційного оскарження вироку особою, щодо якої здійснювався судовий розгляд in absentia, суди першої інстанції при вирішенні питання про поновлення строку на оскарження (у порядку ч 3 ст 400 КПК) мають брати до уваги відповідну практику ЄСПЛ, згідно з якою, «якщо особу, обвинувачену у вчиненні кримінального правопорушення, не було повідомлено особисто, з її статусу «втікача», який ґрунтується на презумпції, що не має достатнього фактичного підґрунтя, не можна робити висновок про те, що вона відмовилася від свого права з’явитися на судовий розгляд і захищати себе» [2, § 73]. Іншими словами, самої по собі презумпції обізнаності підозрюваного (обвинуваченого, засудженого) про здійснення щодо нього кримінального провадження, яка ґрунтується виключно на факті публікації відповідних оголошень в «Урядовому кур’єрі» та на сайтах Офісу Генерального прокурора й судів, явно недостатньо для відмови в поновленні строку на апеляційне оскарження.

Список використаних джерел:

1. Злочини, вчинені в період повномасштабного вторгнення РФ (станом на 01.12.2023). URL: http://surl.li/gysgy

2. Sanader v. Croatia, ECHR, no 66408/12, 12 February 2015. URL: http://surl.li/phrqz

3. Sanader v. Croatia, Action report (16/10/2020), the Committee of Ministers of the Council of Europe, 1390th meeting (December 2020). URL: http://surl.li/phrrd

4. Pozder v. Croatia, ECHR, no 56510/15, 13 January 2022. URL: http://surl.li/phrrk

5. Pozder v. Croatia, Action Plan (13/07/2022), the Committee of Ministers of the Council of Europe, 1443rd meeting (September 2022). URL: http://surl.li/phrrn