Суддя Великої Палати Верховного Суду Микола Мазур виступив на ІІІ Прикарпатському юридичному форумі з доповіддю про ключові виклики для українського правосуддя в умовах війни — від кадрового дефіциту до потреби у збалансованому реформуванні. У центрі уваги — стійкість судової системи та пріоритет прав людини.
Посилання:
8 листопада 2024 року в Університеті Короля Данила (Івано-Франківськ) відбувся ІІІ Прикарпатський юридичний форум — щорічна платформа для обговорення найактуальніших проблем правової реформи в Україні. Цьогоріч захід об’єднав представників судової влади, науковців, правників та студентів навколо теми: «Правові реформи: виклики та очікування».
У рамках науково-практичної дискусії «Правозастосування в умовах воєнного стану» виступив суддя Великої Палати Верховного Суду, кандидат юридичних наук, доцент Микола Мазур. У своїй доповіді він окреслив ключові виклики, з якими стикається судова система України в умовах збройної агресії РФ.
Серед головних тез виступу:
- Вплив війни на судову систему: суддя поділився особистим досвідом роботи в прифронтовому місті Попасна ще з 2014 року, наголосивши на тому, як війна докорінно змінила умови функціонування правосуддя. За офіційними даними, зруйновано або пошкоджено щонайменше 139 приміщень судів.
- Стійкість судової системи: попри небезпеку, навіть у прифронтових регіонах суди продовжують здійснювати правосуддя. На прикладі загибелі суддів під час гуманітарних місій спікер підкреслив жертовність і відповідальність суддів перед суспільством.
- Кадрова криза в судах: Микола Мазур навів конкретні цифри – у деяких регіонах кількість працюючих суддів становить лише 20% від штатної чисельності. Особливо складна ситуація у Сумській, Харківській та Запорізькій областях.
- Фінансування та привабливість професії: через низький рівень заробітної плати та втрату престижу судова система втрачає не лише суддів, а й працівників апарату. Це ускладнює оперативний розгляд справ.
- Якість законодавства: спікер наголосив на проблемах поспішного законодавства (зокрема в кримінальному праві), що впливає на ефективність судочинства. Як приклад — норми про колабораціонізм та воєнні злочини, які потребують уточнень і оновлення.
- Процедура in absentia та її відповідність європейським стандартам: звернув увагу на необхідність чіткого врегулювання можливостей перегляду вироків, ухвалених за відсутності обвинуваченого, згідно з практикою ЄСПЛ.
- Оцінка доброчесності суддів: Микола Мазур детально зупинився на складних аспектах судової практики щодо оскарження рішень ВККС та ВРП. Особливої уваги заслуговує останнє рішення Великої Палати ВС, що переглянуло попередню практику і підкреслило необхідність дотримання принципу правової визначеності та закріплення процедур у законі.
Виступ Миколи Мазура був побудований навколо ідеї, що будь-які реформи в правосудді мають бути виваженими, орієнтованими на людину та її права, а не на формальні показники. У цьому сенсі вислів, що “справжня реформа — це не руйнація системи, а її послідовне вдосконалення”, точно резонує з головним меседжем доповіді.
Форум також охопив інші напрями — зокрема дебати щодо проєкту нового Кримінального кодексу, студентський хакатон, а також дискусії про гендерну рівність у правничій професії.
Тези виступу
Доброго дня, шановні учасники!
Щиро радий бути серед вас — тут присутні і практики, і науковці, і студенти. Переконаний, що синергія нашого спільного досвіду, знань і зацікавленості в розвитку правової системи принесе користь усім учасникам заходу. Адже саме через такі зустрічі, де об’єднуються думки практиків і науковців, народжуються ідеї, що згодом формують реальні зміни в системі.
Я хотів би поділитися своїми міркуваннями про ті виклики, які сьогодні постали перед судовою владою в Україні. Вони надзвичайно серйозні. І найбільший з них — це війна.
1. Війна як ключовий виклик
Судова система — як і все суспільство — живе в умовах війни вже понад 10 років. Я відчув це ще у 2014 році, коли працював суддею першої інстанції в місті Попасна Луганської області. Це невелике місто, яке до 2022 року багато хто в Україні й не чув. Але тоді, у 2014-му, воно опинилося безпосередньо на лінії розмежування, і мені довелося працювати в умовах, коли обстріли стали буденністю. Та ми продовжували здійснювати правосуддя.
Сьогодні, за даними Державної судової адміністрації, в Україні зруйновано або пошкоджено 139 приміщень судів, що належать 124 судам. На їхнє відновлення, за попередніми підрахунками, потрібно щонайменше 2 мільярди гривень. Але це лише орієнтовна сума — реальні витрати можуть бути значно більшими.
Війна зачепила і самих суддів: багато хто втратив житло, робочі місця, був змушений покинути окуповані території. Події 2014 року дали певний досвід — законодавець і практика тоді розробили механізми реагування, які стали основою для швидкої адаптації судової системи вже у 2022 році. Тоді рішення про припинення роботи судів на тимчасово окупованих територіях та про відрядження суддів у безпечні регіони приймалися фактично з перших днів.
І, попри все, судова система зберегла безперервність своєї роботи. Навіть у прифронтових регіонах суди продовжують функціонувати. Наприклад, нещодавно було пошкоджено приміщення господарського суду на Харківщині. Від авіаударів руйнувалися суди в інших регіонах. Ми зазнали трагічних втрат: один із суддів Верховного Суду загинув від удару дрону, коли поїхав з гуманітарною місією в село поблизу кордону з РФ. Інший суддя на Харківщині підірвався на міні під час гуманітарного розмінування.
2. Кадровий колапс
Наступна проблема — катастрофічний кадровий голод. Через реформу, зокрема блокування роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів і Вищої ради правосуддя, ми втратили кілька років, протягом яких судова система не могла поповнювати свої лави. Сьогодні ці органи відновили роботу, але наслідки залишаються.
У середньому, за відкритими даними, 30% посад у судах першої інстанції є вакантними. В апеляційних судах — до 50%. Наприклад, в Івано-Франківській області працює лише 16 суддів із 27, на Харківщині — 13 із 60, у Запорізькій області — 12 із 40, а найгірша ситуація — в Сумській: 4 судді з 25.
Це призводить до надмірного навантаження і величезних затримок у розгляді справ. Мій знайомий подав простий позов ще до війни, три роки тому, — і досі не отримав рішення. І це не виняток.
3. Проблема фінансування
У воєнних умовах говорити про нестачу фінансування — непросто. Очевидно, що основні ресурси мають спрямовуватися на армію. Але без фінансування судова система не зможе працювати.
Сьогодні суд втрачає привабливість для нових конкурсантів. Кваліфіковані юристи обирають приватний сектор. Апарат суду теж потерпає: середня зарплата працівників — 15–16 тисяч гривень. Це означає, що хтось отримує 20, а хтось — 5. І в таких умовах складно знайти компетентного помічника, здатного якісно підготувати десятки і сотні проєктів рішень.
4. Нестабільність законодавства
Ще один виклик — це швидкоплинність законодавства. Іноді закони приймаються поспіхом — іноді, навпаки, суттєво відстають від потреб. Яскравий приклад — кримінальні норми щодо колабораціонізму. Вони були прийняті в умовах необхідності, однак якість цих норм залишає багато запитань. Багато науковців, присутніх у цьому залі, вже критикували і законодавця, і судову систему. Але слід пам’ятати: суд не може виходити за межі обвинувального акта. Суд не має права погіршувати становище обвинуваченого, навіть якщо вважає, що було порушено тяжчий злочин. Це процесуальні обмеження, і вони суттєво впливають на практику.
5. Неврегульовані механізми in absentia
Ще одна проблема — це процедура розгляду справ за відсутності обвинуваченого (in absentia). В умовах війни вона широко застосовується, але залишається лише частково врегульованою. Відсутність чітко прописаного механізму перегляду рішень, ухвалених in absentia, не відповідає європейським стандартам. На практиці перегляд можливий, але нормативного наповнення, деталізації на рівні процесуального закону явно бракує.
6. Питання відповідальності за злочин агресії
До 2014 року стаття Кримінального кодексу України про злочин агресії існувала “для галочки”. Але й після цього потрібно було майже десять років, щоб Велика Палата Верховного Суду розтлумачила, хто може бути суб’єктом цього злочину. І хоча емоційно хотілося б сказати, що кожен, хто ступив на українську землю зі зброєю, має бути покараний, але суд зобов’язаний дотримуватися міжнародних стандартів. Ми стали на позицію лідерського злочину. Ця позиція, до речі, навіть ширша за положення Римського статуту, адже у нас поняття суб’єкта охоплює більше осіб, ніж у Статуті.
7. Конкурси, доброчесність і Велика Палата
Ще одна складна тема — оцінка доброчесності кандидатів на посаду судді. До Великої Палати надходять скарги на рішення ВККС. І повірте, бути суддями над суддями — це особливе випробування.
Бувають справи очевидні — тоді рішення приймається одноголосно. Але є й складні випадки, коли немає достатніх доказів, або коли йдеться не про кримінальне провадження, а про дисциплінарне — із нижчим стандартом доказування. Ми завжди маємо пам’ятати, що за кожним рішенням стоїть доля конкретної людини.
Нещодавно Велика Палата ухвалила резонансне рішення щодо процедури оцінювання суддів, яка діяла до грудня 2023 року. Ми визнали, що підхід, за яким передбачалося додаткове “перевірочне коло” у вигляді пленарного засідання, не відповідає закону. Адже відповідна процедура була прописана в перехідних положеннях лише у двох абзацах. Законодавець чітко визначив у перехідних положеннях закону: оцінювання здійснюється колегіями і крапка. Цей висновок був зроблений не з бажання когось “врятувати”, а з розуміння правової визначеності і принципу законності.
8. Європейські стандарти — не декларація
Реформи, оцінка доброчесності, кадрові рішення — усе це має відповідати не лише легітимній меті, а й вимогам правової держави. Ми вже проходили це з люстрацією прокурорів, яку пізніше ЄСПЛ визнав порушенням прав людини. Після таких рішень почалися поновлення на посадах і компенсації з бюджету. Ми не маємо повторювати ці помилки у судовій владі.
