Judge Mazur

ОКРЕМА ДУМКА

суддів М. В. Мазура, Ю. Л. Власова
до постанови Великої Палати Верховного Суду
від 14 листопада 2024 року

справа № 990/241/24
провадження № 11-199заі24

Вступ

1. 14 листопада 2024 року Велика Палата Верховного Суду (далі – Велика Палата) винесла постанову у справі про застосування санкцій до іноземця (справа № 990/241/24). Однак ця постанова стосувалася не розгляду позовної заяви по суті, а перегляду ухвали суду першої інстанції про повернення позовної заяви позивачу у зв`язку з пропуском строку звернення до суду та відсутністю підстав для поновлення цього строку. Іншими словами, зазначена постанова стосується двох пов`язаних між собою аспектів права на доступ до суду: 1) застосування правил визначення моменту, від якого починається перебіг визначеного статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) строку звернення до суду, 2) вирішення питання про поновлення такого строку, якщо він був пропущений.  

2. Варто зауважити, що 14 листопада 2024 Велика Палата вирішила одразу три справи, які стосувалися названих питань (№ 990/236/24, № 990/240/24 і № 990/241/24). В усіх трьох справах суд першої інстанції повернув позовні заяви, в яких оскаржувалися Укази Президента щодо застосування санкцій, в усіх трьох справах Велика Палата залишила оскаржені судові рішення без зміни і в усіх трьох справах ми мали окрему думку. Однак, якщо у двох справах, включно із цією, ми висловили незгоду з мотивами більшості суддів Великої Палати, погодившись із загальним висновком про необхідність залишення рішення суду першої інстанції без змін, то в третій справі (№ 990/236/24) з урахуванням відмінних фактичних обставин ми не погодилися не лише з мотивувальною, але і з резолютивною частиною рішення Великої Палати. У будь-якому разі в усіх цих справах ми не погодилися з висновками Великої Палати щодо порядку визначення «дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів» (ч. 2 ст. 122 КАС України), тобто порядку визначення моменту, від якого починається перебіг шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого цією нормою. Тому для повного розуміння нашої позиції відносно різних фактичних ситуацій читач може порівняти обставини всіх трьох справ і мотиви відповідних окремих думок.

Обставини справи і короткий зміст судових рішень

3. У цій справі позивач оскаржував Указ Президента України від 10.03.2023 №145/2023 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 10 березня 2023 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (далі – Указ Президента № 145/2023, оскаржений Указ)  в частині запровадження санкцій щодо нього.

4. Цей позов було подано 25 липня 2024 року. При цьому позивач просив поновити строк на звернення до адміністративного суду, мотивуючи це тим, що Указ не був доведений до нього жодним способом; він є громадянином Республіки Кіпр, не має зв`язків, бізнес-інтересів чи будь-яких життєвих інтересів на території України, у зв`язку із чим не зобов`язаний та не має реальної можливості відстежувати політичні рішення іноземної держави; в оскаржуваному Указі були допущені помилки в написанні імені та прізвища позивача, що унеможливило своєчасне виявлення факту порушення прав; особливість предмета позову вказує на те, що конкретну дату порушення прав установити неможливо.

5. Ухвалою Касаційний адміністративний суд від 30 липня 2024 року визнано неповажними заявлені позивачем причини пропуску строку звернення до суду та залишено позов без руху.

6. 07 серпня 2024 року від позивача надійшла заява про усунення недоліків, у якій він повторно зауважив, що про порушення своїх прав довідався лише після того, як від Офісу Президента України отримав відповідь від 17 листопада 2023 року № 45-01/1047 на адвокатський запит його представника. Він не міг знати про порушення своїх прав раніше, адже відповідно до оскаржуваного Указу санкції застосовувалися до ОСОБА_1, тоді як правильним написанням ім`я та прізвища позивача є ОСОБА_1 . Ця помилка істотна, адже заважала ідентифікації адресата санкцій.

7. Ухвалою Касаційного адміністративного суду від 08 серпня 2024 року на підставі пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовну заяву повернуто заявнику.

8. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів, що про порушення своїх прав він довідався лише після отримання відповіді Офісу Президента України від 17 листопада 2023 року на адвокатський запит від 30 жовтня 2023 року, та не навів вагомих причин, які б виправдовували його зволікання з повторним зверненням із цим позовом до суду після того, як Касаційний адміністративний суд ухвалою від 16 квітня 2024 року повернув йому перший аналогічний позов.

9. Не погодившись із цим судовим рішенням, 23 серпня 2024 року позивач, від імені якого діє адвокат Ларіонов М. О., подав до Великої Палати апеляційну скаргу.

10. Велика Палата у постанові від 14 листопада 2024 року погодилась з висновками суду першої інстанції і залишила ухвалу Касаційного адміністративного суду без змін.

11. При цьому на користь висновку про те, що позивач пропустив шестимісячний строк звернення до суду, Велика Палата навела дві групи аргументів.

12. Перша з них стосувалася фактичних обставин, які свідчили про те, що позивач дізнався про обмеження своїх прав більше, ніж за шість місяців до свого повторного звернення до суду (ухвалу суду про повернення його першого позову він не оскаржив в апеляційному порядку).

13. Друга група аргументів зводиться до кількох наступних тверджень: «законодавством не визначено обов`язку відповідача доводити до відома осіб, до яких застосовано санкції, зміст указів в інший спосіб, аніж їх опублікування в офіційних виданнях… Оприлюднення указів Президента України державною мовою в офіційних друкованих виданнях вважається належним способом доведення їх до відома. Незнання цього не звільняє від юридичних наслідків, які спричиняє Указ, зокрема і при зверненні до суду з пропуском визначеного для цього строку… До того ж… застосування санкцій до іноземців здійснюється на підставі, порядку і спосіб, які визначені Конституцією і законами України, які діють / застосовуються однаково щодо всіх підсанкційних осіб. Особливого порядку сповіщення (доведення до відома, оприлюднення) про застосування санкцій щодо іноземців незалежно від їхнього громадянства закони України не передбачають. Водночас незнання іноземцями, які опинилися під дією санкцій, українського законодавства не створює для держави обов`язку вживати додаткових заходів для інформування про існуючі в Україні закони та акти їх застосування, а також не звільняє їх від настання юридичних наслідків, зумовлених дією санкцій».

14. Велика Палата також виснувала, що відсутні підстави вважати причини пропуску цього строку поважними.

Мотиви окремої думки

15. Автори окремої думки погоджуються із тією частиною мотивів, наведених у постанові Великої Палати, що стосується фактичних обставин, які свідчать про те, що позивач дізнався про прийняття оскарженого Указу не пізніше 17 листопада 2023 року (про це він стверджує сам, хоча очевидно це сталося ще раніше, адже 27 вересня 2023 року позивач уклав договір про надання правничої допомоги з АО «Арцінгер», а 30 жовтня 2023 року вже було підготовлено адвокатський запит до Офісу Президента України). Цього було достатньо для висновку про те, що встановлений законом шестимісячний строк звернення до адміністративного суду був пропущений. Так само ми погоджуємося із висновками більшості суддів про відсутність підстав для поновлення цього строку.

16. Проте наше занепокоєння викликають кілька тверджень, які містяться в постанові Великої Палати і які були процитовані в п. 13 цієї окремої думки.

17. Ця група аргументів, насправді не мала вирішального значення в цій справі, але вона повторює схожу позицію, викладену в інших двох справах, про які ми зазначили на самому початку. Зокрема, теза про те, що «незнання іноземцями, які опинилися під дією санкцій, українського законодавства не створює для держави обов`язку вживати додаткових заходів для інформування про існуючі в Україні закони та акти їх застосування, а також не звільняє їх від настання юридичних наслідків, зумовлених дією санкцій», у поєднанні з твердженнями, що «оприлюднення указів Президента України державною мовою в офіційних друкованих виданнях вважається належним способом доведення їх до відома» і «незнання цього не звільняє від юридичних наслідків, які спричиняє Указ, зокрема і при зверненні до суду з пропуском визначеного для цього строку» указує на те, що більшість суддів Великої Палати надають надто великої ваги презумпції обізнаності особи про факт існування Указу Президента України про введення в дію санкцій щодо неї від дати його публікації (у тому числі в Інтернеті), майже не залишаючи такій особі шансів спростувати вказану презумпцію. Це створює загрозу формування загальної практики, яка в багатьох випадках (хоч і не в цьому) може призвести до непропорційного обмеження прав відповідних осіб на звернення до суду і потенційно несе ризик численних скарг проти України до Європейського суду з прав людини.